Заклад дошкільної освіти (ясла-садок) №8 Виноградівської міської ради








Сторінка психолога

 

Картинки по запросу фото для стендів психолога

 

 

 

Похожее изображение

 

 

Картинки по запросу АДАПТАЦІЯ В ДНЗ

 

 

 

Коли краще віддавати дитину в дитячий садок?

Відповідь на це вічне питання криється не у віці. Готовність до садка — поняття багатопланове, а не просто набір років, навичок і умінь. Для успішної адаптації дитина повинна досягти певної стадії розвитку: фізичного, розумового і соціального. Більшість дітей вступають до дитячого садка чи ясел у віці від 1,5 до З років. Однак, з деяких причин буває, що дитина починає відвідувати садок у віці 5—5,5 років. У будь-якому віці — це різка зміна звичного способу життя, початок нового періоду. Далеко не всі діти легко сприймають цю зміну. Навіть для найспокійніших, урівноважених, здорових дітей період адаптації до нових умов викликає значні труднощі, не кажучи вже про більш слабких та непристосованих дітей. Якщо період адаптації затягнувся – звертайтесь до практичного психолога дитячого садочку.

Як батькам визначити готовність дитини до дитячого садка?

1. На прогулянці малюк сам підходить до дітей на майданчику, намагається вступити в контакт.

2. Маля здатне кілька годин на день проводити без мами.

3. Дитина розбірливо може виразити свої потреби словами.

4. Малюк уже досить спритний, вміє самостійно їсти (і пережовувати!), миє руки й умивається, вдягає і знімає із себе основні предмети одягу.

5. До кінця раннього віку в дитини з'являється прагнення до самостійності, її інтереси переміщаються від світу предметів до світу спілкування з дорослими.

Дитина переживає труднощі адаптаційного періоду, ступінь виразності яких пов'язують:

· і з попередніми умовами виховання, під впливом яких формується поведінкова реакція;

· і зі своєрідністю міжособистісних взаємин дорослих і дітей, з рівнем прихильності дитини до матері;

· і з організацією навчально-виховного процесу в дошкільній установі, соціальними умовами;

· і з індивідуальними особливостями: віковими, психологічними психофізіологічними, нейрофізіологічними, психогенетичними.

Прихід до дитячого садка — перший серйозний етап соціального життя дитини. До цього вона спілкувалася тільки з членами родини, сусідами або з тими, кого дорослі запрошували додому. Практика свідчить, що цілеспрямована підготовка дітей до дошкільного закладу допомагає попередити виникнення труднощів адаптації.

Адаптація – це пристосування організму до нової ситуації, а для дитини дитячий садок, поза сумнівом, є новим, ще невідомим простором, із новим оточенням і стосунками. Адаптація (з лат. «пристосування») – процес призвичаєння організму, що відбувається на різних рівнях: фізіологічному, соціальному, психологічному. Адаптація – активне засвоєння прийнятих у суспільстві норм і оволодіння відповідними формами спілкування й діяльності.

Чи у всіх дітей однакова поведінка при вступі в садок? Ні. Одні діти впевнені, вибирають гру, йдуть на контакт із дітьми й дорослими, інші – менш упевнені, більше спостерігають, деякі – виявляють негативізм, небажання йти в групу, відхиляють усі пропозиції, бояться відійти від батьків, голосно плачуть.

Причини такої поведінки різні: це і відсутність режиму вдома, й невміння гратися, й не сформованість навичок самообслуговування. Однак основна причина – недостатній досвід спілкування з однолітками та дорослими.

Процес пристосування (адаптації) до дитячого садка проходить індивідуально. Середній строк адаптації дітей раннього віку – 7-15 днів, молодшого дошкільного віку – 2-3 тижні, старшого дошкільного віку – 1 місяць.виникнення у дитини стійкого «адаптаційного синдрому» свідчить про її неготовність до виходу із сім’ї.

Виокремлюють такі ступені адаптації:

· Легкий – поведінка дитини нормалізується (протягом 10 – 15 днів) – фізіологічна, природна адаптація;

· Середній (протягом 15 – 30 днів) – дитина худне, хворіє, але не важко, без ускладнень;

· Важкий (триває від 2 місяців і більше) – патологічна адаптація.

Виходячи з цього, виокремлюють три групи дітей за характером пристосування до нових умов життя.

Перша група – ті, для кого процес адаптації легкий і безболісний. Такі діти комунікабельні, самостійні, спілкування батьків із ними доброзичливе.

Друга група – малюки, котрі адаптуються повільніше і важче. Поведінка нестала. Зацікавлення грою змінюється байдужістю, вередуванням. Малятам бракує довіри у ставленні до вихователів, інших дітей навички гри та спілкування розвинені недостатньо. Діти малоініціативні, менш самостіні, дещо можуть робити самі але здебільшого залежать від дорослого. З боку батьків простежується нестабільність у спілкуванні: доброзичливі, привітні звертання змінюються криком, погрозами або збільшенням вимог.

Третя група – діти, які важко пристосовуються до нового оточення. Вони зазвичай несамостійні, швидко втомлюються, ігрові навички не сформовані. У досвіді таких дітей – прояви авторитарності, жорстокості (чи навпаки – зайвої поступливості) з боку дорослих, що спричиняє страх, недовіру до вихователя або повне ігнорування його та інших дітей. Сон і апетит погані або зовсім відсутні. Діти часто хворіють, що ще більше вповільнює звикання до нового оточення й до нових вимог.

         

ДОВІР'Я ТА РОЗУМНА

БАТЬКІВСЬКА ЛЮБОВ

 

Якщо хочеш погубити людину, дай їй все, що вона хоче.

(Народна мудрість)

      Кажуть, діти - дорогоцінність, а ще більша дорогоцінність їх виховати. Дійсно, великий дар природи - продовжити себе в дітях. І не знайдеться, мабуть, серед усієї батьківської громадськості всієї планети жодного бать­ка чи матері, які б не хотіли бачити свою дитину добре вихованою, і яка б успадкувала усе найкраще від батька-матері. Але чому ж у реальному житті діти не виправдовують надій та сподівань своїх батьків? Чи не тому, що до питань виховання часто підходимо однобоко, дбаючи здебільшого про за­доволення фізіологічних потреб дитини і менше турбуючись про розвиток духовності, моральності, розуму. Ще Плутарх говорив про тих батьків, які дбають лише аби нагодувати та одягнути дитину, що вони нагадують лю­дей, які краще турбуються про чобіт, ніж про саму ногу. Саме про розумну батьківську любов хочемо повести мову.

        По вулиці ідуть мати, батько і маленьке дитинча. Воно ясними світлими оченятами вдивляється в навколишній світ і з повною довірою сприймає все навколо себе. Батько і мати з великою любов'ю і захопленням дивляться на свою крихітку, рум'яну, веселу, гарно вдягнену, пишаються і милуються нею. Куди ж часто зникає любов, близькість між батьками і дітьми, коли доні чи сину 15-16 років?!!!

Розумна батьківська любов?.. На чому вона ґрунтується? Перш за все на довірі, повній і взаємній між батьками і дітьми, починаючи з раннього віку.

        Практика підказує, де батьки виконують не тільки функції батьків, але є друзями для своїх дітей, де відсутні, авторитарний стиль спілкування, на­в'язливість, постійні спроби вивищуватися перед дітьми, там існує довіра, взаємна повага дітей і батьків, менше виникає складних педагогічних про­блем та ситуацій.

      -    А хто його знає. Таке, мабуть, удалося. Я його вже і паском била, і вовком лякала, і за вуха тягала, а він плаче, та й годі.

Ввічливою і зовні співчутливою можна зробити людину силоміць, але розвинути в ній сердечність, внутрішню культуру таким методом неможли­во, у вихованні немає дрібниць.

           

 

 

 

 

ЧОГО БОЯТЬСЯ НАШІ ДІТИ?

 

Це залежить від віку дитини.

У рік малята бояться оточуючого середовища, сторонніх людей, віддалення від матері.

Від 1 до 3 років – темряви, дитині страшно залишатися одній, бувають також інші страхи.

Від 3 до 5 років у дітей зустрічається страх самотності, темряви, замкненого простору, казкових персонажів (як правило, в цьому віці вони асоціюються з реальними людьми).

Від 5 до 7 років переважають страхи, пов’язані зі стихіями: пожежею, глибиною і т. п., боязнь батьківського покарання, тварин, боязнь страшних снів, втрати батьків, боязнь заразитися якоюсь хворобою.

 

 

ПОРАДИ БАТЬКАМ ЩОДО ЗНИЖЕННЯ РІВНЯ СТРАХІВ АБО ТРИВОГИ У ДІТЕЙ:

   Пам’ятайте , що дитячі страхи – це серйозна проблема й не треба сприймати їх тільки як «вікові» труднощі.

Не іронізуйте, дитина зрозуміє, що захисту чекати не від кого,й остаточно закриється.

Спрямовуйте та контролюйте перегляд дитячих мультфільмів, намагайтеся , щоб діти дивилися передачі з позитивними героями, орієнтовані на добро, тепло.

        Прагніть до того, щоб у родині була спокійна, доброзичлива атмосфера, уникайте сварок,конфліктів, особливо в присутності дітей.

Не залякуйте дитину: «Не будеш спати – покличу вовка» тощо.

Більше заохочуйте, хваліть, схвалюйте й морально підтримуйте дитину.

Малюйте з дитиною страх і все те , чого вона боїться. Тему смерті краще виключити. Саме заняття має тривати не більше 30 хвилин.

 

 

Ведучому зав’язуються очі – решта промовляють звуки: «ку-ку», «ля-ля», «а ось і я». Піймавши учасника ведучий відгадує хто це, не знімаючи пов’язку.

 

РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ СОРОМ'ЯЗЛИВОЇ ДИТИНИ

 

1. Фон спілкування з дитиною повинен бути спокійним і доброзичли­вим.

2. Необхідно звести до мінімуму критику і негативні оцінки поведінки дитини, а щодо її особистості такі оцінки взагалі неприпустимі.

3. Головний козир дорослих — це терпіння і тактовність.

4. Необхідно розвивати у дитини ініціативність і самостійність.

 

ЯК ЗРОБИТИ ДОРОГУ

ДО ДИТСАДКА 

ВЕСЕЛОЮ І ЦІКАВОЮ?

/Files/images/111111.jpgВранці батьки поспішають на роботу, а дітям зовсім не хочеться нікуди йти… Як же зробити дорогу до дитячого садка веселою і цікавою – і для дітей, і для дорослих? 
Якщо у дитини кепський настрій – розкажіть їй казку або вигадану оповідку про подорожі гномиків, про те, як зайчик, хом’ячок, лисенятко ходили до школи через небезпечний ліс абощо.
Фантазуйте! Дитина зацікавившись, може продовжити розпочату вами історію. Це не лише розвеселить її, а й допоможе розвиткові її уяви та мовлення.
Повторюйте вивчені з дитиною віршики, співайте пісеньки або пограйте з нею в «Буріме»: нехай вона скаже два слова, що закінчуються на співзвучний склад, а ви придумайте рядки, в яких ці слова римуються. Потім навпаки – ви загадуєте, а дитина римує. Скажімо «бджілка» - «квітка»: «Пролетіла бджілка і зраділа квітка».
Можна також вигадувати разом з дітьми загадки. Наприклад, «Руда, хитра…(не відгадав – продовжуйте далі) живе в лісі за зайцями ганяється».
І нехай спочатку це буде не дуже образно й складно – але ж весело!

 

 

ЩО РОБИТИ, ЯКЩО ...У ВАС НЕСПОКІЙНА ДИТИНА

/Files/images/i (50).jpgВизначте причини:

  • Якщо емоційна нестійкість (то сміх, то сльози, то образа, то істерика) з'явилася несподівано, і ви раптом стали помічати, що дитина почала загострено емоційно реагувати на все, що відбувається навколо, то причиною може бути:
  • Кризовий вік (6-7 років). Дитина навчається керувати своїми емоціями, виявляти їх адекватно ситуації, але це поки що не дуже добре виходить.
  • Недостатньо сильно розвинене гальмування. Дитина безпосередньо, імпульсивно реагує на те, що відбувається, так як не може затримати емоції, залишити її при собі.
  • Незнання дитини, як їй висловити свій настрій, відсутність навичок володіння способами виявлення своїх емоцій.
  • Несприятливі відносини всередині родини, які дитина сильно переживає, і накопичена напруга вихлюпується в її емоційних реакціях.

Як вести себе з неспокійні дитиною:

  • Уникайте крайнощів: не можна дозволяти дитині робити все, що їй заманеться, але не можна і все забороняти; чітко вирішити для себе, що можна і що не можна, і узгодьте це зі всіма членами родини.
  • Своїм поведінкою показуйте дитині приклад: стримує свої емоції, адже вона наслідує вам в поведінці.
  • Приділяйте дитині достатньо уваги, нехай вона ніколи не відчуває себе забутою, але в той же час поясніть дитині, що бувають моменти, коли у вас є інші турботи, треба це зрозуміти і прийняти.
  • Пам'ятайте, що істеричні приступи найчастіше пов'язані з прагненням звернути на себе увагу або викликати жалість і співчуття. Не треба потурати дитині, не треба змінювати свої вимоги, краще, коли дитина заспокоїться, пояснити їй, чому ви зробили так, а не інакше. Не вимагайте від дитини надмірного самоконтролю і наберіться терпіння.

Радимо пограти:

  • Навчіть вашого малюка розслаблювати м'язи. Часто емоційна нестійкість дитини межує з неспокійним сном, сильним внутрішнім напруженням.
  • Під час читання казок, будь-яких спільних ігор просите дитину мімікою показувати почуття героїв: радість, інтерес, здивування, печаль, страх, гнів.
  • Звертайте увагу дитини на те, який приємний стан спокою. Після рухливих ігор запропонуйте йому перетворитися на Соню, ледаря, розслабивши при цьому всі м'язи тіла. Добре, якщо у хвилини розслаблення в кімнаті буде звучати тиха, спокійна музика.

 

 

ЩО РОБИТИ ЯКЩО...У ВАС СОРОМ'ЯЗЛИВА ДИТИНА

/Files/Копия cd593df9a9830a0c42e10e6a39510c00.gifВизначте причини:

  • Найчастіше сором'язливість - результат реакції на емоцію страху, яка виникла у дитини в певний момент при взаємодії з іншими людьми і закріпилася.
  • Робота з подолання сором'язливості вимагає обережності і делікатності, так як сором'язливі діти можуть відреагувати на втручання дорослих зовсім не так, як ви очікуєте.

Як себе вести з сором'язливою дитиною:

  • Розширювати коло знайомств дитини, частіше запрошуйте до себе друзів, беріть малюка в гості, розповсюджуйте маршрути прогулянок, вчіть його спокійно ставитися до нових місць.
  • Не варто постійно турбуватися за дитину, прагнути вберегти її від усіляких небезпек, в основному, вигаданих вами, не намагайтеся самі зробити все за дитину, попередити будь-які труднощі, дайте їй певну міру свободи і відкритих дій.
  • Постійно укріплюйте у дитини впевненість у собі, у власних силах.
  • Долучайте дитину до виконання різних доручень, пов'язаних зі спілкуванням, створюйте ситуації, в яких би сором'язливій дитині довелося вступати в контакт з «чужим» дорослим. Допомогти подолати сором'язливість, сформувати у дитини бажання спілкуватися, потрібно, поки дитина ще маленька, адже з віком сором'язливість може закріпитися, стати стилем поведінки, який ускладнює життя.

Радимо пограти:

  • Під час ранкової гімнастики виконуйте різні вправи, наслідуючи тварину: потягнутися, як кішка, витягнути шию, як жираф і т. д. Така гра сприяє розкутості.
  • «Чаклун» зачаклував дитину так, що вона втратила голос. На всі питання вона повинна відповідати лише жестами і мімікою. Гра спрямована на оволодіння невербальними засобами спілкування.
  • «Казка». Запропонуйте дитині з вашою допомогою придумати казку про людину, яку звати так само, як її, спираючись на значення і звучання імені. Наприклад: Марина - морська казка про дівчинку, яка живе в море. Гра сприяє кращому усвідомленню себе, розвитку вміння говорити про себе без сорому, оцінюванню кращих своїх сторін.

 

 

Чим зайняти дитину в дорозі? 

Цікаві ігри в скарбничку батькам

 

 

 

Якщо ви зібралися в поїздку з дітьми, слід гарненько підготуватися і запастися різноманітними іграми та ідеями, які можна застосувати в дорозі. Пропонуємо вам відмінний перелік того, що допоможе зайняти малюка в дорозі. З цими іграми та іграшками час в дорозі пройде непомітно для вас і для вашої дитини.

 

1.     Секретний мішечок. Зберіть в невеликий мішечок кілька цікавих   дрібних предметів. Покладіть туди щось з улюблених іграшок дитини, додайте щось нове. Це буде ваш запас ідей про всяк випадок. Малюкові буде дуже цікаво порозглядати вміст мішка. Можна пограти в гру: дитина навпомацки повинна визначити, що лежить в мішку. Або ви просите знайти його якусь річ (наприклад, маленького павука) НЕ підглядаючи, а тільки обмацуючи предмети.

 

2.     Складаємо вірш, казку, пісню. Багатьом дітям сподобається придумувати різні смішні або страшні історії. Запропонуйте дитині придумувати по одному реченню по черзі. В кінці у вас вийде чудова казка, яку головне не забути і записати!

 

3.“Відгадай, яку цифру я задумав”. Загадайте число (діапазон встановіть самі). А дитина повинна вгадати, яке число ви задумали. Ви тільки відповідаєте, більше або менше воно вашого.

 

4.     Злови мою руку. Запропонуйте дитині спіймати вашу руку. Покладіть свою долоню на коліна дитині або на сидіння. А малюк нехай намагається її зловити. Ви ж намагайтеся цього не допустити. Можливо, вам потрібно буде піддатися малюкові. Головне, щоб було весело!

 

5.Відгадай предмет. Загадайте який-небудь предмет. А дитина повинна задавати навідні запитання, щоб відгадати його. Тут головне – правильно ставити запитання. Ви ж можете відповідати тільки «так» або «ні». Приклад: – Воно живе? – Так! – Це рослина? – Ні. – Це тварина? – Так. – Це ссавець? – Так. – У нього 2 лапи? – Ні. – Воно живе на суші? – Ні. – Це дельфін? – Так!

 

6.Ігри з пальчиковими ляльками.

        Чудові іграшки, які дозволять програти улюблену казку або створити свою. Пальчикові              ляльки дуже добре стимулюють дитину програвати різні емоційні переживання, таким                чином відчуваючи і виплескуючи емоції. Візьміть їх у дорогу і поспостерігайте за дитиною.          Пограйте разом з ним.

 

7.Відгадай предмет. Загадайте який-небудь предмет. А дитина повинна задавати навідні         запитання, щоб відгадати його. Тут головне – правильно ставити запитання. Ви ж можете        відповідати тільки «так» або «ні». Приклад: – Воно живе? – Так! – Це рослина? – Ні. – Це         тварина? – Так. – Це ссавець? – Так. – У нього 2 лапи? – Ні. – Воно живе на суші? – Ні. – Це       дельфін? – Так!

 

8.  Ігри з пальчиковими ляльками.Чудові іграшки, які дозволять програти улюблену казку або створити свою. Пальчикові ляльки дуже добре стимулюють дитину програвати різні емоційні переживання, таким чином відчуваючи і виплескуючи емоції. Візьміть їх у дорогу і поспостерігайте за дитиною. Пограйте разом з ним! 

 

 

9.   Головоломки. Якраз є багато часу, щоб скласти кубик Рубіка або розібратися в черговий головоломці

 

10. Ви поїдете на бал? Чудова, весела словесна гра. Вона не просто розважає, але і                 розвиває увагу, мову і кмітливість. Ведучий починає гру з таких слів: – “Так і Ні не кажіть,         чорне з білим не беріть, ви поїдете на бал?” Другий гравець повинен відповідати, не        використовуючи заборонених слів (так, ні, чорний, білий), наприклад: «звичайно»,                   «напевно». Далі ведучий ставить будь-які запитання: «На чому поїдете?», «З ким                      поїдете?»,   «Що одягнете?», Намагаючись змусити іншого гравця вжити заборонене слово.       Якщо слово випадково сказано, гравці міняються ролями.

Намагаючись змусити іншого гравця вжити заборонене слово. Якщо слово випадково                сказано, гравці міняються ролями.

 

11. Відгадай, хто я. Знадобляться самоклеючі папірці. Кожен отримує по одному листочку, на якому слід написати ім’я казкового героя (або артиста, співака, політика …). Далі всі обмінюються папірцями. І кожен, не підглядаючи, клеїть листочок собі на лоб. Тепер всі по черзі починають задавати запитання, і кожен повинен вгадати, чиє ім’я написано у нього на папірці на лобі. Запитання повинні бути такими, щоб відповіді були «так» або «ні». Перемагає той, хто швидше за всіх вгадає.

 

12. Ковпак мій дерев’яний. Всі дружно повторюють простий вірш: «Ковпак мій дерев’яний, Дерев’яний мій ковпак. А якщо не дерев’яний, то це не мій ковпак!» Потім ведучий просить не говорити слово« мій »а замінити його на жест (показати на себе). Потім замінюємо ще одне слово «ковпак» жестом: доторкнутися до чола. Можна ще замінити слово «не» мотанням головою. А замість слова «дерев’яний» тупнути ногою. Всім необхідно дуже уважно стежити за віршем і не помилитися.

 

13. Кошеня. Попросіть дитину назвати, що може робити кошеня на якусь певну букву. Наприклад на букву «П». Присідати, привітати друзів, повзати, підстрибнути і т.д.

 

14.  Антоніми. Називаєте слово, а дитина у відповідь швидко говорить протилежне за значенням.

 

15. Морський бій. Ця захоплююча гра, знайома нам, батькам, але часто невідома нашим дітям. Замініть гаджет цією 3д версією традиційної Морський бій! Розвиває логіку, уважність, кмітливість! Захопить не тільки в дорозі, але і розважить у вечірній час в сім’ї.

 

 

«Розум дитини знаходиться на кінчиках  її пальців»

 В. СухомлинськиЙ

Картинки по запросу ДІТИ

Розвиток дрібної моторики тісно пов'язаний з розвитком мовлення і мислення дитини. А найголовніше рівень розвитку дрібної моторики є показником інтелектуального розвитку.

Якщо приділяти належну увагу вправам, іграм на розвиток дрібної моторики дошкільника, то можна вирішити відразу два завдання: по-перше, впливати на загальний інтелектуальний розвиток дитини, по-друге, готувати її до оволодіння навичками письма.

Існує кілька ефективних способів розвитку дрібної моторики:

·       ігри з дрібними предметами (мозаїка, пазли, конструктори,нанизування ґудзиків, намистинок  на нитку, намотування нитки на котушку,зав'язування вузликів на мотузці, застібання  ґудзиків, гачків, блискавок, закручування кришок).

·       Пальчикові ігри, масаж пальців і кистей;

·       Ліплення, малювання, розфарбовування, штрихування,вирізання ножицями;

·       Ігри з піском, водою,природними матеріалами (жолуді, шишки, каштани)

 

Пам'ятайте, що малюкам від року до трьох вправи даються в спрощеному варіанті, відповідно їх віку. Старшим дітям завдання необхідно ускладнити.

 

 

 

                                                                                                                                                                                                                                                                                                                ВАШ МАЛЮК НЕ ХОЧЕ                                         ОДЯГАТИСЯ?

 

1. Для початку дізнайтесь чи зручний одяг для вашої дитини, чи приємний до тіла, чи правильний розмір.

2. Іноді не варто декларативно оголошувати дитині: «А зараз ми будемо одягатися!» – І насуватися на неї з купою речей. Це може її налякати і все зіпсувати. Навпаки, краще почати одягати малюка непомітно, між справою, коли він, наприклад, поглинений грою або розгляданням картинок в книжці.

3. А іноді варто попередити дитину, що будемо одягатися. Це діє для більш старших діток. Таким чином ми даємо можливість малюкові доробити розпочату справу.

4. Давайте малюкові більше проявляти самостійність. Нехай він сам одягне ті речі, які вміє. Намагайтесь періодично розширяти коло «самостійних речей».

5. Зробіть процес одягання цікавим – порахуйте пальчики, назвіть їх, коли одягаєте перчатки; порахуйте ґудзики, обговоріть їх кольори поки застібаєте кофтину; розкажіть історію про потяг, який їде в тунель, коли рука потрапляє в рукав. Захопіть малюка самим процесом одягання. Намагайтесь не мовчати.

6. Давайте дитині можливість обирати одяг. Зробіть загальні рамки, наприклад одягаємо светер, а дитина нехай вибере який саме – блакитний або з квіточками? Але не перестарайтесь. Взагалі намагайтеся менше «торгуватися», оскільки потім будь-яка прогулянка може перетворитися на торги.

7.Інколи погодьтеся на «незрозумілий» вибір дитини. Нехай дитина отримає власний досвід того, що в теплій кофті, коли на вулиці +30, дуже жарко.

8. Інколи намагайтесь разом з дитиною обрати одяг ввечері – коли вибір зроблено заздалегідь дитина менше капризує.

9. Старшим дітям надавайте право вибору, коли купуєте одяг. До чотирьох років діти вже зазвичай звертають увагу на те, як вони одягнені.

10. І на останок, пам’ятайте, ваш гарний настрій передається дитині. Якщо ви у гарному гуморі, процес одягання повинен пройти швидко.

 

 

14 НЕЗВИЧАЙНИХ РОЗВИВАЮЧИХ ІГОР ІЗ ЗВИЧАЙНОЮ ПІРАМІДКОЮ

 

 

 

дитина з пірамідкою

Напевно, всі батьки знають, для чого потрібна пірамідка: щоб дитина вчилася її збирати-розбирати, а значить, розвивати дрібну моторику, координацію, засвоювати поняття величини. Тому багато мам і тат замислюються про купівлю такої іграшки тільки тоді, коли їх малюкові вже виповниться рік-півтора (адже раніше він все одно «нічого не розуміє»). І зовсім даремно! Пірамідка – зовсім не «вузькопрофільна», а цілком універсальна іграшка, яку можна використовувати для розвитку крихітки практично з її народження!

Яких тільки не існує пірамідок – кольорові і одноколірні, з колами, квадратами і багатогранниками, секторами і складними формами.

Найбільш розповсюджені і універсальні пірамідкиякі обов’язково мають бути у кожної дитини, виглядають так:

 

 

пірамідки

Найбільш ефективна для розвитку дитини пірамідка виглядає так:

  • стрижень повинен мати форму палиці, а не конуса (конус не дозволяє зібрати пірамідку неправильно), щоб дитина мала можливість помилятися і виправляти свої помилки, помітивши невідповідність;
  • дірки у всіх кільцях однакового розміру (так само, як і з стрижнем, це дає можливість адекватно оцінювати розмір кільця);
  • вона повинна мати стійку основу;
  • якщо всі кільця одного кольору, або нерозфарбовані, це дає можливість малюку не просто запам’ятати порядок кольорів, а дійсно оцінювати розмір).
  • кольорова пірамідка дозволяє також вивчати кольори і фантазувати.

Пірамідка вчить розрізняти розміри: великий-маленький, більше-менше; розвиває моторику.

А це пірамідка “Веселка”, українського виробництва, дуже оригінальна і з нею не буде нудно старшим дітям. 

Як гратися з пірамідкою?

1. “Вежа”. Зібрати пірамідку від більшого кільця до меншого. Зібрати пірамідку у зворотньому порядку від меншого кільця до більшого. Зібрати на дотик із закритими очима. Або не надягаючи кільця на стрижень.

2. “Покоти і закрути”. Катаємо кільця від піраміди по підлозі або один одному і закручуємо “дзиґою”. Скочуємо кільця з гірки – визначаємо чиє далі покотиться. Придумуємо, на що може бути схоже кільце, яке покотилось. Наприклад, червоне – помідор, сонце на заході і т.д


3. “Риболовля навпаки”. Розповідаємо історію, що кільця-рибки потрапили на берег і їх потрібно повернути у воду. Замість вудки можна взяти спицю з двосторонніми стоперами. І діставати нею «рибок».

4. “Влучний стрілець”. Кидаємо кільця у відро, миску, коробку. Намагаємося не переступати через лінію.

5. “Бублики”. Сортуємо кільця за кольором і розміром. Серед дитячих іграшок обираємо найбільшу – їй надаємо найбільше кільце і т. д. Можна використати мотрійку. Кожній фігурці свій розмір кільця.

6. “Малюнки” Малюємо сюжети або частинки образу і де не вистачає круглих деталей, замінюємо їх кільцями з пірамідки. Наприклад, намалюйте на аркуші паперу маленьку і велику машини так, щоб у них не вистачало по одному колесу. Нехай малюк підставить відповідне кільце. Яке колесо потрібно для великої машинки? А яке для маленької? Таким же чином можна домалювати снігову бабу, сонце, світлофор… все на що вистачить вашої фантазії

7. “Потяг”. Зробіть із кілець потяг і розсаджуйте пасажирів по вагонах, для кожного – свій колір. В ролі пасажирів можуть виступати фрукти, геометричні фігури, будь-які іграшки.

8. “Знайди навколо”. Можна влаштувати таку веселу гру: мама і малюк беруть (НЕ дивлячись) по кільцю, а потім намагаються знайти в кімнаті предмет такого ж кольору. Звичайно, потрібно ще й назвати колір, який обрав.

9. “Доріжки”. Запропонуйте малюкові побудувати доріжку для зайчика (ляльки, машинки). Але не як завгодно, а так, щоб кільця були розташовані від більшого до меншого («зайчик йде в гості до мааааленького жучка») або від меншого до більшого («зайчик пішов в гості до велиииикого ведмедя»). Нехай спочатку доріжка буде короткою – з 2-3 кілець. Поступово збільшуйте її довжину, знову і знову повторюючи операцію порівняння: яке кільце більше? Яке менше?

10. «Хто сховався?». Викладаємо всі кільця, запам’ятовуємо, одне непомітно ховаємо. Яке сховалось?

11. «Хто там?». Засовуємо руку в мішок і знаходимо на дотик верхівку, найменше і найбільше кільця.

12. Ігри зі шнурочками. Катаємо кільце на шнурку, нахиляючи його то в один, то в інший бік. Закручуємо. Ловимо не сходячи з місця. Нанизуємо “намиста” з кілець і катаємо їх всі разом. Прив’язуємо до ніжок стільця і вчимось рахувати як з рахівницею.

13. І на останок, використовуйте кільця як трафарети: нехай дитина візьме олівець і обводить їх – це, між іншим, прекрасна підготовка руки до письма. А що потім робити з отриманими кружечками? Та що завгодно! Зафарбовувати, домальовувати промінчики або колючки (вийде сонечко або їжачок), штриховку, вирізати і ліпити на них пластилін … Так ми розвиваємо не тільки дрібну моторику дитини, але і фантазію та уяву.

14. Нерозфарбовану пірамідку можна самостійно розфарбувати так, як вам заманеться

 

 

 

Дитячі страхи

 

Дитячі страхи є нормальною реакцією дитини, яка усвідомлює недостатність своїх можливостей. У міру розвитку умінь дитини одні страхи зникають, а інші з'являються, бо дитина усвідомлює нові небезпеки. Відсутність страхів не є показником благополуччя. Здорова дитина — та, яка не боїться боятися.

Чим можуть допомогти батьки

1.  Оскільки «нездорові страхи» характе­ризуються тим, що діти «бояться боятися», то насамперед допоможіть дитині спокійно сприймати сам факт наявності страхів. Якщо вона вирішить, що боятися — це неприпустимо погано чи соромно, вона уни­катиме страшних ситуацій і ніколи не зможе навчитися долати їх.

2.  Не лякайтеся страхів своєї дитини, не намагайтеся відвертати її увагу від спогадів про страшний сон чи страшну фантазію. Якщо ми відганяємо страх — він переслідує нас і атакує тоді, коли ми найменше захищені від нього.

3. Допоможіть своїй дитині зустрітись із її страхом у безпечній атмосфері: коли Ви поруч, коли вона почувається спроможною протистояти страху. Нехай вона розповість чи намалює Вам те, що її лякає, і отримає від Вас розуміння й підтримку.

4.  Необхідно, щоб дитина зрозуміла, що боятися не соромно, що всі (і Ви також) чогось боялися, нехай вона повірить у те, що теж зможе опанувати свій страх.

5. Нехай Вас не бентежать невдалі спроби Вашої дитини подолати свій страх. Хваліть її за незначні досягнення, відзначайте найменший прогрес: «Страх став трохи меншим. Отже, ти його поступово долаєш».

 

 

Дитячі страхи Картинки по запросу ДИТЯЧІ СТРАХИ

 

У рамках програми корекції дитячих страхів дитячі психологи дають дещо украй корисних рекомендацій батькам. Адже науково доведений той факт, що в 95% усіх випадків виникнення дитячих страхів прямим або непрямим чином до цього причетні батьки.

  • Піклуватися про психологічне здоров'я дитині необхідно починати ще до його народження. Дитячі психологи відмічають цікаву закономірність - чим спокійніше проходила вагітність, тим рідше у дітей в подальшому виникають які - або дитячі страхи. Так що постарайтеся, як би банально це не звучало, менше нервувати під час вагітності.
  • Рекомендація для мами: яку б високу посаду не обіймали на роботі, пам'ятайте, що дитина - це не ваш підлеглий, йому потрібний не строгий керівник, а ніжна і любляча мама. Помічено, що у дітей владних, строгих матерів дитячі страхи зустрічаються набагато частіше, і у важчій формі. Лікування дитячих страхів дуже складне і частенько вимагає застосування фармакологічних препаратів.
  • Ні в якому разі не можна допускати, щоб дитина відчувала себе покинутою і непотрібною. Навіть якщо ви майже увесь час проводите на роботі, або ж у вас народилася молодша дитина, або по яких - або іншим причинам у вас зовсім не залишається сил, необхідно пересилюючи себе, приділяти дитині увагу. За відсутності адекватного лікування дитячих страхів, викликаних відчуттям власної « непотрібності», в підлітковому віці ця проблема може привести до виникнення у дитини суїциїдальних схильностей.
  • Проте і прищеплювати дитині почуття власної винятковості також не коштує. Егоїстичне мислення також частенько призводить до появи страху втратити своє виняткове положення, що носить характер нав'язливої ідеї.
  • Постарайтеся не обмежувати дитину в спілкуванні з однолітками - це приведе до появи страхів перед шкільним життям.
  • Ніколи не порівнюйте свою дитину з іншими дітьми. Ні в якому разі не можна приводити в приклад малюкові ті успіхи, яких добилися його однолітки. Це з великою часткою вірогідності приведе до зниження у дитини самооцінки.
  • Ні в якому разі не лякайте дитину собаками, лікарями або міліціонерами. Дитина подібні загрози сприймає дуже серйозно.

Говорячи про те, як побороти дитячі страхи, хотілося б відмітити той приємний факт, що, на щастя, майже усі дитячі страхи носять тимчасовий характер і прекрасно піддаються корекції. Проте для цього необхідно, щоб батьки з усією серйозністю віднеслися до цього питання. Далі дані раді батькам на тему «дитячі страхи - як боротися».

 

 

 

 

 

 

 

Що необхідно знати батькам про дитячу упертість і примхливість:

 

· Період упертості і примхливості починається приблизно з 18 місяців. · Як правило, фаза ця закінчується до 3,5—4 років. Випадкові напади упертості в більш старшому віці — теж річ цілком нормальна. · Пік упертості доводиться на 2,5—3 роки життя. · Хлопчики упираються сильніше, ніж дівчатка. · Дівчатка капризують частіше, ніж хлопчики. · В кризовий період напади впертості і примхливості трапляються у дітей по 5 разів на день. У деяких — до 19 разів! · Якщо діти по досягненні 4 літ все ще продовжують часто упиратися і капризувати, то, найімовірніше, йдеться про «фіксовану» впертість, істеричність, як зручних способах маніпулювання дитиною Своїми батьками. Частіше всього це результат погоджувальної поведінки батьків, що піддалися натиску з боку дитини, нерідко ради свого спокою.

 

ЩО МОЖУТЬ ЗРОБИТИ БАТЬКИ:

 

1. Не надайте великого значення впертості і примхливості. Прийміть до відома напад, але не дуже хвилюйтеся за дитину. Під час нападу залишайтеся поряд, дайте йому відчути, що ви його розумієте. 2. Не намагайтеся в цей час що-небудь казати своїй дитині — це марно. Лайка не має сенсу, шльопання ще сильніше його розбурхають. 3. Будьте в поведінці з дитиною настирні. Якщо ви сказали «ні», залишайтеся і далі при цій думці. Не здайтеся навіть тоді, коли напад у дитини протікає в суспільному місці. Частіше всього допомагає тільки одне узяти його за руку і відвести. 4. Істеричність і примхливість вимагає глядачів, не вдавайтеся до допомоги сторонніх: «Подивіться, яка погана дівчинка, ай - яй!» Дитині тільки цього і потрібно. 5. Намагайтеся схитрувати: «Ох, яка у мене є цікава іграшка (книжка)!», «А що це там за вікном ворона робить?» — подібні відволікаючи маневри заінтригують капризуху, він заспокоїться.

 

 

З якими проблемами працює дитячий психолог:

- Це соціальні ситуації: дитина йде в дитячий садок, розлучення батьків, смерть когось із близьких, поява нового члена сім'ї, випадки сексуального або психічного насильства над дитиною, серйозна хвороба дитини або когось із близьких людей, переїзд на нове місце проживання тощо;

- Агресія, замкнутість, примхливість, нав'язливі дії, сором'язливість, підвищена образливість, упертість, тощо;

- Страхи і тривожність дитини;

- Проблеми адаптації;

- Проблеми спілкування з однолітками;

- Патологічні звички: кусання або гризіння нігтів, смоктання предметів, онанізм тощо;

- Рівень психічних процесів (пам'ять, увага, мислення) не відповідає віку дитини;

 - Безпорадність батьків, втрата контролю над ситуацією.